Давайте поговоримо про анатолійських вівчарок
Анатолійська вівчарка, виведена для охорони худоби, поєднує витривалість, прихильність і виняткову відданість. Вони мають сильний характер, що відповідає їхній фізичній міці, – це могутня порода, яка найкраще підходить досвідченим власникам собак. Щоб тримати під контролем незалежність цієї великої собаки, потрібна тверда рука. Їхня первісна настороженість щодо незнайомців — як людей, так і тварин — пояснюється лише турботою про свою отару. Розширте їхнє коло спілкування, і вони згодом стануть більш відкритими.
Офіційна назва: анатолійська вівчарка
Інші назви: карабаш, Goban Kopegi
Походження: Туреччина
Схильність до слиновиділення
3 out of 5Інтенсивність линяння
2 out of 5Рівень енергії (високий, низький, середній)*
3 out of 5Сумісність з іншими хатніми тваринами
2 out of 5Здатність переносити спеку
5 out of 5Пристосованість до проживання у квартирі
2 out of 5Здатність пристосуватися до життя в родині*
2 out of 5Здатність залишатися на самоті*
3 out of 5
| Самці | Самка |
|---|---|
| Зріст | Зріст |
| 74 - 81 cm | 71 - 79 cm |
| Вага | Вага |
| 48 - 60 kg | 40 - 50 kg |
| Етапи життя | |
|---|---|
| Дорослий вік | |
| Від 8 місяців до 2 років | |
| Зрілий вік | Похилий вік |
| Від 2 до 5 років | Від 5 років та старше |
| Новонароджені | |
| Від народження до 2 місяців | |
Знайомство з анатолійською вівчаркою
Все, що потрібно знати про породу
Анатолійська вівчарка відрізняється доброзичливим і спокійним характером, а також цілеспрямованістю та самостійністю. Цю породу було виведено для роботи в складних ландшафтах Анатолії та охорони худоби, і вона почувається найкраще, коли має чітке завдання. Вони виконують свої обов'язки без спеціальної підготовки та без будь-яких вказівок – і це не жарт: анатолійська вівчарка за своєю природою практично не потребує дресування, коли йдеться про патрулювання та охорону. Порода, яка існує вже так довго, напевно точно знає, що робити.
Попри свою серйозність, вони дуже прив’язані до родини та близьких. Анатолійська вівчарка, відома своєю відданістю іншим домашнім тваринам і доброзичливим ставленням до дітей після дресування, тому утримувати її вдома — справжнє задоволення. Однак за потреби вони захищатимуть свою «отару» всіма силами і дуже неохоче пропустять на свою територію сторонніх – навіть тих, з ким вони вже знайомі, – якщо тільки господар не дасть на це свій дозвіл.
Тому дресування анатолійської вівчарки слід починати з раннього віку, адже ця порода найкраще проявляє себе, коли над нею є сильний лідер. З огляду на їхній досвід охорони, вони дуже швидко реагують. Завдяки своєму міцному здоров’ю собаки цієї породи завжди готові до роботи на свіжому повітрі або просто до прогулянок із господарями околицями. Вони завжди готові діяти!
2 факти про анатолійських вівчарок
1. Агресія їй не властива.
Анатолійську вівчарку в жодному разі не можна піддавати формальному дресуванню як сторожову собаку; її фізична сила в поєднанні з захисними інстинктами може стати небезпечною. Ця поведінка собаки – захищати за будь-яку ціну, якщо це необхідно – формувалася протягом століть, і її неможливо змінити. Однак їм не завадить звичайне дресування для правильної соціалізації.
2. Який же перфекціоніст...
Здавалося б, турбот про худобу та родину й так вистачає: але Намібійський фонд збереження гепардів, покликаний запобігти подальшому винищенню цих великих кішок, спільно з урядом Намібії запустив програму, яка заохочує фермерів використовувати анатолійських вівчарок для охорони своїх отар. Фермери та їхні вівці спокійно сплять ночами, коли цей вірний пес на варті не дає гепардам наблизитися.
Історична довідка про породу
У величної анатолійської вівчарки багата історія, яка розпочалася ще за чотири тисячоліття до нашої ери на розлогих пагорбистих землях Туреччини, відомих як Анатолія або Мала Азія. Їхні предки з'явилися тут 6000 років тому – це були представники породи мастиф, завезені сюди кочовими племенами. Виведена для охорони отари, ця порода перетворилася на спритного й лютого сторожа, якому часто одягали залізні нашийники з гострими шипами для захисту від хижаків.
Вони є важливим символом турецької національної гордості і навіть зображені на поштовій марці!
Напередодні Другої світової війни турецький уряд передав двох таких собак Міністерству сільського господарства США для використання в секретному «Проєкті вівчарок» – експерименті, присвяченому пошуку оптимальних способів захисту отар. Офіцер ВМС США Роберт Баллард привіз із Туреччини декілька таких собак і в 1970 році допоміг заснувати Американський клуб анатолійських вівчарок. У 1998 році їх включили до складу робочої групи Американського кінологічного клубу (AKC).
Від голови до кінчика хвоста
Фізичні характеристики анатолійських вівчарок
1.Вуха
2.Голова
3.Тіло
4.Хвіст
5.Шерсть
Ознаки, на які варто звернути увагу
Від особливостей конкретної породи до узагальненої інформації про стан здоров’я — цікаві факти про анатолійську вівчарку
Розмір має значення
У питанні здоров'я головна проблема анатолійської вівчарки пов'язана з її великими розмірами: вона старіє досить рано – з 5 років – і, як правило, страждає на остеоартроз через свої довгі лапи. Найкращий спосіб мінімізувати зниження рухливості з віком – це підтримувати їх у хорошій формі та приділяти увагу фізичним навантаженням. Спеціальна дієта для собак, розроблена з урахуванням їхньої маси тіла, допоможе власникам стежити за станом здоров’я своїх улюбленців.
Інструкцій не потрібно, дякую.
Інстинктивно ця порода почувається комфортно, виконуючи свої функції з охорони отари. Вони практично не потребують вказівок і ставляться до своєї роботи дуже серйозно. Ця порода відрізняється високим інтелектом і стане чудовим захисником своєї родини, але не завжди буде привітно ставитися до сторонніх (і навіть до друзів). Тим, хто обирає цю породу, слід пам’ятати про вроджені охоронні інстинкти анатолійської вівчарки, які неможливо викорінити дресуванням.
Здоровий раціон, здоровіший собака
При виборі корму для анатолійської вівчарки необхідно враховувати безліч факторів: вік, спосіб життя, рівень активності, фізичний стан і здоров’я, зокрема можливі захворювання або схильність до алергічних реакцій.Їжа — це джерело енергії, необхідної для підтримання життєвих функцій собаки, а повноцінний корм повинен мати збалансований склад поживних речовин, щоб уникнути як їхнього дефіциту, так і надлишку в дієті, оскільки і те, і інше може негативно вплинути на здоров’я собаки.
Для підтримки роботи сечовивідної системи собака повинен завжди мати доступ до чистої та свіжої води. У спекотну погоду, особливо якщо ви збираєтеся тренувати собаку, беріть із собою воду. Робіть паузи, щоб собака міг попити.
Енергетичні потреби також можуть бути адаптовані до кліматичних умов. Собака, який живе надворі взимку, потребує більше енергії.
Наступні рекомендації стосуються здорових тварин. Якщо у вашого собаки є проблеми зі здоров'ям, зверніться до ветеринара, який призначить спеціальну ветеринарну дієту.
Потреби цуценяти анатолійської вівчарки в енергії, білку, мінералах та вітамінах набагато вищі, ніж у дорослого собаки. Їм потрібні енергія та поживні речовини не тільки для підтримки життєдіяльності організму, а й для його росту та розвитку. Імунна система цуценят анатолійської вівчарки формується поступово, до досягнення ними 15-місячного віку. Комплекс антиоксидантів, зокрема вітамін Е, може допомогти підтримати їхні природні захисні сили в цей період великих змін, відкриттів і нових знайомств. Їхня травна система також відрізняється від системи дорослих анатолійських вівчарок: її функції ще не повністю сформувалися, тому важливо включати в раціон легкозасвоювані білки, які ефективно засвоюватимуться. Пребіотики, наприклад фруктоолігосахариди, підтримують здоров’я травної системи, допомагаючи зберігати баланс кишкової мікрофлори, що сприяє нормальному випорожненню.
Важливо вибрати сухий корм з гранулами відповідного розміру, форми та текстури. У період росту потреба в енергії також залишається помірною. Цуценята великих порід, наприклад анатолійських вівчарок, у яких період росту тривалий та інтенсивний, особливо схильні до проблем зі скелетом і суглобами, зокрема до порушень розвитку кінцівок, деформацій кісток та уражень суглобів. Перший етап росту пов'язаний переважно з розвитком кісток, хоча м'язи також починають рости. Це означає, що цуценя, яке їсть занадто багато (споживає забагато енергії), набере зайву вагу і буде рости надто швидко. Обмеження енергетичної цінності корму для цуценят анатолійської вівчарки та годування їх з урахуванням добової норми допоможуть контролювати темпи росту та звести до мінімуму ризики.
Концентрації інших поживних речовин мають бути вищими, ніж зазвичай, у спеціально розробленому кормі для росту. Незважаючи на те, що вміст кальцію в їжі потрібно збільшити, цуценята порід максі-розміру більш чутливі до надмірного споживання кальцію. Важливо розуміти, що додавання будь-яких інгредієнтів до повнораціонного корму, розробленого для відповідної фази росту, у кращому випадку непотрібне, а в гіршому —небезпечне для тварини, якщо тільки це не за призначенням ветеринара. До 6 місяців рекомендується розділяти добову норму корму на три прийоми, а потім перейти на дворазове харчування.
Протягом усього життя важливо не годувати анатолійських вівчарок їжею зі столу або жирними ласощами. Краще годуйте собаку сухим кормом у межах її добової норми споживання та суворо дотримуйтесь рекомендацій щодо годування, зазначених на упаковці, щоб уникнути набору зайвої ваги.
Основні цілі харчування дорослих анатолійських вівчарок:
Підтримка ідеальної маси тіла за рахунок використання легкозасвоюваних інгредієнтів і підтримки вмісту жиру на розумному рівні.
Допомагає підтримувати здоров’я кісток і суглобів собаки за допомогою глюкозаміну, хондроїтину та антиоксидантів.
Сприяння оптимальній засвоюваності завдяки високоякісним білкам і збалансованому вмісту дієтичної клітковини.
Допомагає зберегти здоров’я та красу шкіри та шерсті завдяки збагаченому додаванню незамінних жирних кислот (особливо EPA та DHA), незамінних амінокислот та вітамінів групи B.
Після 2 років у анатолійських вівчарок починають проявлятися перші ознаки старіння. Формула, збагачена антиоксидантами, допоможе зберегти їхні життєві сили, а такі поживні речовини, як хондроїтин і глюкозамін, допоможуть підтримувати здоров’я кісток і суглобів. Старіння супроводжується також зміною травних функцій та появою особливих потреб у харчуванні, тому корм для ірландскього сетера зрілого віку слід обирати з урахуванням таких характеристик:
Більш високий вміст вітаміну С і Е. Ці поживні речовини мають антиоксидантні властивості й допомагають захищати клітини організму від шкідливого впливу окисного стресу, пов’язаного зі старінням.
Високоякісний білок. Всупереч поширеній помилковій думці, зниження вмісту білка в їжі не приносить користі для обмеження ниркової недостатності. Крім того, літні собаки менш ефективно споживають харчовий білок, ніж молоді собаки. Зниження рівню фосфору в кормі – хороший спосіб сповільнити поступове погіршення роботи нирок.
Вищий вміст мікроелементів (заліза, цинку й марганцю) для підтримки хорошого стану шкіри й шерсті.
Більша кількість поліненасичених жирних кислот для підтримки якості шерсті. Організм собаки зазвичай синтезує ці жирні кислоти сам, але з віком цей фізіологічний процес може сповільнюватися.
З віком собаки все частіше страждають від проблем із зубами. Щоб вони могли й надалі повноцінно харчуватися, слід враховувати розмір, форму й твердість крокет відповідно до типу їхніх щелеп.
Догляд за анатолійською вівчаркою
Поради щодо грумінгу, дресирування та фізичного навантаження
7/7
Все про анатолійських вівчарок
Анатолійська вівчарка – це те саме, що й кангал?
Хоча їх часто плутають, анатолійська вівчарка та кангал – дві різні породи з різним характером. Обидві породи були виведені для охорони худоби, проте анатолійська вівчарка захищатиме сім’ю до останнього, а кангал більш прихильно ставиться до незнайомців. Хоча кангали зовні схожі, вони трохи вищі й живуть трохи довше. Анатолійська вівчарка не завжди добре ладнає з іншими собаками, а кангал, як правило, налаштований дружньо. І хоча анатолійську вівчарку може бути непросто дресувати, кангал – це справжній виклик.
Наскільки великою виросте анатолійська вівчарка?
Ці собаки зазвичай досягають ваги від 110 до 150 фунтів. Анатолійська вівчарка підходить лише тим власникам, які здатні впоратися з її великими розмірами та захисними інстинктами.
Рекомендовані породи
Докладніше на цю тему
Джерела
- Ветеринарні центри Америки https://vcahospitals.com/;
- Енциклопедія Royal Canin про собак. Видання 2010 і 2020 років
- Лікарня для домашніх тварин Бенфілд https://www.banfield.com/
- Каталог продукції Royal Canin BHN
- Американський кінологічний клуб https://www.akc.org/
Поставте лайк та поділіться цією сторінкою